Історія справи

Постанова ВСУ від 26.04.2016 року у справі №800/42/16
Постанова ВАСУ від 07.07.2016 року у справі №800/42/16
Постанова ВСУ від 28.02.2017 року у справі №800/42/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) - Ліходій О.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ВРЮ про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1195/0/15-15 про внесення Президенту України подання про звільнення її з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за порушення присяги.

На обґрунтування позову ОСОБА_6 зазначила, що спірне рішення не ґрунтується на жодних доказах, які б свідчили про вчинення нею дій, що охоплюються поняттям «порушення присяги».

Крім цього, позивач вказала на невідповідність прийнятого відповідачем рішення Конституції <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> та законам України. При цьому послалась на порушення відповідачем строків застосування дисциплінарного стягнення, а також процедури розгляду дисциплінарної справи. Зазначила, що ВРЮ не наділена повноваженнями з перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, що може бути предметом перегляду лише в порядку, визначеному процесуальним законом, судом вищого рівня. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини другої

статті 19 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>, оскільки визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за прийняте ним судове рішення. Вказує на те, що в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме вчинені суддею дії є порушенням присяги, тоді як висновки Тимчасової спеціальної комісії з перевірки судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) та оскаржуване рішення ґрунтуються виключно на порушенні суддею норм процесуального права, які, на їхню думку, були допущені при здійсненні правосуддя. Інших фактів, які би свідчили про порушення позивачем присяги судді, встановлено не було, тому передбачених законом підстав для внесення подання про звільнення за порушення присяги немає. Фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків не встановлено.

Суд установив, що ОСОБА_6 відповідно до Указу Президента України від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 «Про призначення суддів» призначено строком на п'ять років на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва.

9 червня 2015 року ТСК прийняла висновок № 45/02-15, відповідно до якого в діях судді Голосіївського районного суду міста Києва

ОСОБА_6 визнано порушення присяги судді, направлено висновок та матеріали перевірки щодо цього судді до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

17 грудня 2015 року ВРЮ на підставі цього висновку прийняла рішення № 1195/0/15-15 про внесення подання Президенту України про звільнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 з посади за порушення присяги.

Підставою для такого рішення були допущені позивачем порушення, які, на думку відповідача, викликають сумнів у його безсторонності, об'єктивності та неупередженості при постановленні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (судові провадження №№ 752/1157/14-к, 752/1155/14-к, 752/1350/14-к та 752/1463/14-к) до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які були учасниками масових акцій протесту, а також при винесенні постанов про притягнення ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності на підставі

статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1179/ed_2016_05_19/pravo1/KD0005.html?pravo=1>

(далі - КпАП) у зв'язку з невиконанням водіями вимог працівників міліції про зупинку транспортних засобів.

ВРЮ дійшла висновку, що при обранні запобіжних заходів позивач на порушення положень статей 194 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1505/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1>, -196 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1534/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1>не перевірила відповідність змісту клопотань про застосування запобіжного заходу підозрюваним вимогам статті 184 КПК, не навела мотивів та доказів того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1349/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1>, не врахувала міцність соціальних зв'язків підозрюваних, стан їх здоров'я, відсутність судимостей, наявність позитивних характеристик. Суддя не врахувала, що слідчі дії проводились особами, які не були уповноважені на здійснення досудового розслідування; не встановлено фактичний час затримання підозрюваних; розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу проведено у позаробочий час; огляд місця події відбувався за відсутності захисника підозрюваних; не надано належної оцінки повідомлення підозрюваних про те, що при затриманні вони отримали тілесні ушкодження; наявні численні порушення при оформленні доказів були залишені поза увагою.

Щодо розгляду суддею адміністративних матеріалів та винесення постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності ВРЮ зазначила, що суддя не врахувала наявні грубі порушення законодавства з боку працівників ДАІ при складанні рапортів та протоколів про адміністративні порушення, не вжила заходів для всебічного повного і об'єктивного з'ясування обставин справ та їх вирішення.

Як наслідок, ВРЮ дійшла висновку, що допущені суддею порушення норм законодавства України порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ухвали від 21 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_6 задовольнила клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Ухвалою від 22 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_6 задовольнила клопотання про застосування запобіжного заходу та застосувала до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Відповідно до ухвали слідчого судді ОСОБА_6 від 24 січня

2014 року було задоволено клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

27 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_6 задовольнила клопотання про застосування запобіжного заходу: постановила застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 строком на 60 днів.

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було пред'явлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 294 КПК.

Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя мотивувала існуванням ризиків, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 177 КПК, а саме необхідністю запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюються.

Крім того, суддя, посилаючись на частину четверту статті 183 КПК, зазначила про відсутність підстав для обрання альтернативної міри запобіжного заходу, зважаючи на те, що особи підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.

Зазначені ухвали були оскаржені в апеляційному порядку.

30 та 31 січня 2014 року апеляційний суд міста Києва скасував ухвали слідчого судді ОСОБА_6 від 21 січня 2014 року у справі

№ 752/1157/14-к (стосовно ОСОБА_7.) і № 752/1155/14-к (стосовно ОСОБА_8.), постановив нові ухвали - про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово, заборонивши останнім залишати місце свого проживання.

У мотивувальній частині апеляційний суд, зокрема, зазначив, що, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до вимог статті 177 КПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1349/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1> слідчий суддя правильно встановила, що матеріали провадження містять достатні дані, які вказують на існування обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою

статті 294 Кримінального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1562/ed_2016_05_01/pravo1/T012341.html?pravo=1> (далі - КК), та перевірила наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваних.

Апеляційний суд вказав, що відповідно до положень частини другої статті 177 КПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1349/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1> підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Разом з тим, застосовуючи до осіб винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя не в повній мірі дотрималася вимог кримінального процесуального законодавства України та дійшла висновку, що необхідності обмеження права особи на свободу немає. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1349/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1>, та відповідно до статті 178 КПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1357/ed_2016_05_12/pravo1/T124651.html?pravo=1> врахував вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, щодо ОСОБА_7 врахував такі дані про особу у їх сукупності, як вік, стан здоров'я, сімейний стан, міцність соціальних зв'язків, те, що ОСОБА_7 працевлаштований, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; щодо ОСОБА_8 - його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, його майновий стан, а також те, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Ухвалами від 11 лютого 2014 року апеляційний суд міста Києва ухвалу слідчого судді ОСОБА_6 від 24 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів стосовно ОСОБА_9 та ухвалу від 27 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 27 березня

2014 року щодо ОСОБА_10 залишив без змін.

Постанови від 15 та 17 січня 2014 року про притягнення, відповідно, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності та накладення на них стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три місяці у апеляційному порядку не оскаржувались. Постанова від 15 січня 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_13 та застосування до нього стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом на строк три місяці була скасована постановою апеляційного суду міста Києва від 5 березня 2014 року, а провадження у справі закрите.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 липня

2016 року позов задовольнив: визнав незаконним і скасував рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1195/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Ухвалюючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що за змістом положень частини другої статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5276/ed_2016_06_08/pravo1/T102453.html?pravo=1> (який був чинним на час виникнення спірних відносин;

далі - Закон № 2453-VI), якою передбачено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків. Вищий адміністративний суд України розтлумачив зазначену норму так, що навіть незаконне та/або необґрунтоване рішення суду не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, крім наведених винятків.

15 липня 2016 року ВРЮ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2016 року з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві просить скасувати рішення Вищого адміністративного суду України та ухвалити нове - про відмову в позові.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ВРЮ підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. ВРЮ складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

У статті 370 КПК зазначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Слідчим суддею відповідно до пункту 18 статті 3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини

(стаття 178 КПК).

Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, слідчим суддею ОСОБА_6 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.

Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 та ОСОБА_10, суддя ОСОБА_6, як встановила ВРЮ, не забезпечила приписів Конституції України, КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не виконала покладених на неї професійних обов'язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.

Відповідно до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Таким чином, ВРЮ встановила, що суддя ОСОБА_6 діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішень про обрання запобіжного заходу до

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою. У зазначених судових рішеннях, постановлених від імені України, суддя ОСОБА_6 не навела належних і достатніх мотивів та підстав їх ухвалення.

Також ВРЮ встановила, що суддя ОСОБА_6 при ухваленні постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не врахувала грубих порушень законодавства з боку працівників ДАІ при складанні рапортів та протоколів про адміністративне правопорушення, не вжила заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справ та їх вирішення, як того вимагають, зокрема, пункти 2, 4 частини першої статті 278 КпАП.

Частиною п'ятою статті 55 Закону № 2453-VІ встановлено, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року

№ 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час ухвалення рішення суддею ОСОБА_6; далі - Закон № 22/98-ВР) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, у тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Очевидна невідповідність дій ОСОБА_6, зокрема, при ухваленні рішень про застосування до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою складеній нею присязі дали ВРЮ підстави розцінити дії ОСОБА_6 як порушення присяги судді та внести подання до Верховної Ради України про її звільнення.

Виходячи з повноважень ВРЮ, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 22/98-ВР, ВРЮ є єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належить внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом - Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

При прийнятті рішення стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_6 ВРЮ були враховані характеризуючі суддю дані, в тому числі і щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, показники її роботи та особисті якості. Водночас з огляду на встановлені ВРЮ порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, що порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади, що є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2016 року не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 липня

2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_6 відмовити у задоволенні позову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко